Позакласний захід, присвячений 70 річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників та вшанування воїнів загиблих в АТО.
Захисникам Вітчизни, полеглим і живим – присвячуємо урок пам'яті та шани.
Мета і завдання: поглибити знання учнів про героїчне минуле українського народу; зміцнювати почуття патріотизму; виховувати національну свідомість; виховувати свідомих і патріотичних громадян України, формувати світогляд школярів відповідно до європейських та загальнолюдських цінностей; виховувати миролюбні прагнення та почуття взаємоповаги на принципах демократії та свободи;
звітувати про результати проекту «Наші односельці в роки другої світової війни».
Обладнання: національна символіка, квіти, свіча, написи «Визволення України», «Ніхто крім нас».
Хід заходу
Вчитель:
В ці дні ми відзначаємо 70-ту річницю визволення України від німецько-фашистських загарбників. 70 років відділяють нас від тих кровопролитних і страшних боїв, що відбувалися в Україні і в нашому селі. В кожному селі, містечку, місті України є пам’ятник невідомому солдату, що схилив свою голову в скорботі, а біля нього – могильні плити з прізвищами полеглих. Молоді, старі, українці, білоруси, росіяни, узбеки та ін. – пам’ятаймо про них, цінуймо той мир, який вони захистили. Адже їх – майже 10 млн.
Сьогодні Україна переживає нелегкі часи. Ми всі відчуваємо на собі тяжкий подих війни зі Сходу. Там – наші хлопці, українці, громадяни нашої країни, найсвідоміші, наймужніші, найчесніші люди – воїни, волонтери, медики.
Саме їм - захисникам Вітчизни , полеглим і живим, ми хочемо присвятити свій виступ, а вас, шановні глядачі, ми просимо бути уважними і щирими у своїх почуттях.
Жовтень чарує нас не лише різнокольоровим листям, а й славетною подією – звільненням України від німецько-фашистських загарбників.
Велика Вітчизняна війна – визвольна війна проти фашистської Німеччини, складова частина II Світової війни 1939-1945 рр. почалася після нападу Німеччини. План нападу Німеччини на Радянський Союз мав назву «Барбаросса» (на честь жорстокого германського імператора Ф. Барбаросси). Ця назва визначає характер війни як жорстокий, винищувальний, руйнівний. Та виконання цього плану було зірване героїчною боротьбою нашого народу.
1 вересня 1939 р. о 14 год. 45 хв. залпи німецького броненосця «Шлезвіг-Гольштейн» по польському кордоні на косі Вестер-плятте розпочали II Світову війну. (Гул літаків, залпи артилерських вибухів, свист куль).
22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. Близько 4 години ранку фашистська авіація завдала удару по радянських містах і важливих стратегічних пунктах. Війська вермахту перейшли радянський кордон.
Все почалося з грому небесного
Такого жорстокого, такого нечесного.
Із ненависного, злісного грому,
Який на світанку вигнав із дому.
А небо світле закрили чорні хрести!
Господи, Боже! Якщо ти є, захисти!
Крізь руки у двір гусенята малі…
І кров на травиці… І кров на землі…
І шипить у ставку гаряче залізо,
І полум'я дике шугає над лісом…
І мама мовчазно-бліді, мов стіна…
І тато поволеньки кажуть: «Війна»…
У кожного солдата був перший бій. Він, це бій, на все життя, і в очікуванні його до людини приходить істина. Прозріння, усвідомлення себе і свого місця на землі. «Коли я побачив убитих – і ворогів, і наших бійців, скирти трупів – мені більше не захотілося воювати. Ніколи…» - так пише А. Буковський, учасник війни, кінорежисер .
В червні-серпні 1941 року з України мобілізовано 2 млн. осіб, на воєнний лад було перебудовано народне господарство. Евакуйовано майже 4млн. робітників, селян, більше 500 підприємств, колгоспи, радгоспи, установи. Знищувалося усе, що не могли вивезти у тил.
Та гітлерівська Німеччина і її керівництво наш народ недооцінила. Вистояти і перемогти могло лише згуртоване, об'єднане спільністю інтересів і мети суспільство. Ті ж глибинні витоки патріотизму, що й на фронті, народжували масовий трудовий героїзм людей, які працювали в тилу, забезпечуючи фронт усім необхідним для розгрому ворога.
Свій величезний внесок у перемогу зробило мистецтво – джерело, з якого живилась велич і сила народного духу. В перші години війни була написана пісня «Священна війна», яка стала воістину народною, стала гімном для всіх радянських людей. Її співали і на фронті, і в глибокому тилу, вона лунала і по інший бік фронту, в фашистських таборах.
(Зв. Пісня «Священна війна»).
Звільнення України стало можливим після кровопролитних і жорстоких, але вдалих битв – Сталінградської, Курської, та битви за Дніпро.
Народна мудрість свідчить: «Герої живуть доти, поки про них пам'ятають». Наша з вами головна задача - зберегти в пам'яті прийдешніх поколінь подвиг нашого народу в роки ІІ світової війни.
Найстаріше покоління киян до цього часу згадує про те, як восени 43-го після форсування Дніпра вода у ньому була червона від крові цілий тиждень. А берег був завалений тілами загиблих воїнів.
Сталін наказав звільнити Київ за будь-яку ціну до Жовтневих свят. Не виконати наказ було неможливо.
Те, що життя українців, як і взагалі людей, для Сталіна нічого не значило - відомий факт. Фронтами гуляв злочинний міф про «изменников-украинцев», що автоматично робило винними всіх чоловіків,які мали нещастя залишитися на окупованих територіях. То ж життя новобранців стало розмінною монетою для швидкого просування вперед. І, це при тому, що арміями на Букрині командували стовідсотково українці – К.Москаленко (40-а), П. Рибалко (3-тя танкова), М.Ватутін – командувач фронту.
Виконуючи наказ Сталіна, восени 43 року радянські війська підійшли до Дніпра. Війська 1-го Українського фронту захопили 9 плацдармів. Два з них –Букринський і Лютізький – стали основними при визволенні міста. Початковий задум головнокомандувача фронтом Миколи Ватутіна був такий: звільнити Київ з Букринського плацдарму. Але, тільки-но перші танки переправились через Дніпро, стало зрозуміло, що ця місцевість, де були пісок і яри, зовсім не підходить для військової техніки.
У зв’язку з новими обставинами було прийняте інше рішення: провести перегрупування військ з Букрина на Лютіж, але зробити це в секретному режимі. Танками необхідно було перепливти Дніпро і Десну за 1 ніч. Ця фантастична операція пройшла блискуче, німці так і не збагнули, що сталося. А в цей час на Букрині залишились армії, які повинні були імітувати бурхливу підготовку до наступу. Для цього були зроблені спеціальні макети танків, використовувались димові завіси для того, щоб противник не міг розгледіти, що насправді відбувається. Обдурити фашистів вдалося, на Букрин вони кинули всі свої сили. Але 40, 47 та 27 армії фактично стали заручниками на цьому плацдармі і весь удар прийняли на себе. Ветерани війни, яким пощастило вижити в цьому букринському пеклі, казали так: «Плацдарм був фальшивий, а смерть-справжня».
У ході битви за Дніпро рішенням Ставки Воронезький фронт було перейменовано на 1-й Український. Сталін, можливо, вирішив зіграти на національних почуттях українців і мобілізувати їх перед вирішальною битвою.
Дані про те, скільки бійців загинуло на Букринському плацдармі, довго не розголошувалися. Тільки нещодавно науковці музею війни змогли розповісти страшні цифри: на Букрині загинуло 260 тисяч радянських бійців і 40 тисяч німців. Загальні втрати під час боїв за Київ становили понад 400 000 убитими. І до тепер науковці знаходять останки солдат, яких десятками років розшукували рідні. Такою була ціна визволення Києва.
Згадую рік сорок третій,
Юність солдатську свою,
Що пронеслась на лафеті
В смертнім , кривавім бою.
Бачу Славутича кручі
Мінами зритий плацдарм,
В лозах окопи сипучі….
Чую могутній удар.
Хвилі, що гупають глухо
В берег невпинно, що мить….
Глухнуть від вибухів вуха,
Серце в напрузі щемить.
Чую, як гнівом клекоче
Грізний слав'янський потік
Ворога скинути хоче
З круч непокірних навік.
Силу усяк відчуває сивого батька –Дніпра-
І над рікою лунає воїнів грізне – «Ура!»
Наше село Новий Стародуб майже 2,5 роки було окуповане фашистами.
У вересні 1943 року новостародубці вже чули наближення фронту.
17 жовтня 1943 року 10 радянських танків Т-34 прорвалися через село Зелене до нашого, тут вони розділилися: одна група дійшла до Олімпіадівки, а друга – до Червоносілля. Щось , мабуть, не розрахували танкісти, всі танки були підбиті.
18 жовтня наші війська вступили в Новостародуб і зайняли оборону по лівому березі Інгульця. З цього дня Новий Стародуб став на 45 днів фронтовим.
8 (107) Гвардійська Червонопрапорна ордена Суворова Первомайська повітряно-десантна дивізія під командуванням генерал-майора Богданова зайняла оборону від Пустельниково до Скель, а від Скель до Олександрівки розташувалась 36 Гвардійська Червонопрапорна орденів Суворова і Кутузова ІІ ступенів дивізія під командуванням Героя Радянського Союзу Денисенка.
Дії обох цих дивізій підтримував 5-й механізований корпус 5-ї танкової армії під командуванням генарал-майора Скворцова Бориса Михайловича.
По ліву сторону Інгульця люди раділи визволенню, а по праву –німці шаленіли, не дозволяли жителям переховуватися. Багатьох вигнали жити в с. Головківку, люди змушені були жити в сараях, погребах, дуже хворіли, не вистачало продуктів.
Та ось настало 5 грудня 1943 року. Рано-вранці загриміла наша артилерія-знамениті «катюші», а потім радянські бійці пішли в атаку. Не витримали фашисти і почали відступ в напрямку Головківки і Нової Праги.
В жорстокому бою за село загинуло 576 воїнів. Це були люди різних національностей, але в тяжку воєнну годину всі народи об’єднались, щоб звільнити свою землю від фашизму.
З нашого села на війну пішли 1588 чоловік, загинули 851.
Наші земляки Ткаченко Платон Петрович і Погорілий Семен Олексійович стали Героями Радянського Союзу.
Так закінчився страшний окупаційний період села Новий Стародуб з серпня 1941 - днем визволення 5 грудня 1943 року.
Після визволення Києва було звільнено Правобережжя, а потім і вся територія України. Бої були кровопролитними, ряд місцевостей переходив з рук в руки по кількості разів.
В результаті великих боїв радянські війська здійснили 35 наступальних операцій. Внаслідок Корсунь-Шевченківської операції 24 січня -17 лютого 1944 року було оточено 10 дивізій противника.
Наступ весною 1944 року на Півдні став вирішальним: звільнено Миколаїв, Одесу, всю Правобережну Україні, Крим. 9 травня 1944 року звільнено західні області України. Восени була проведена Східно-Карпатська наступальна операція. 8 жовтня було звільнено від фашистів останній населений пункт України-селище Лавочне Дрогобицької (нині Львівської )області. 28 жовтня визволено Ужгород – останній населений пункт у межах сучасних кордонів України. Таким чином, в результаті проведення наступальних операцій (4-ма Українськими фронтами) було звільнено Україну від німецько-фашистських загарбників.
І знов біля братської тихо стою,
І спогад приходить, мов тихе зітхання,
Пливе, наче вічність, здобута в бою,
Хвилина мовчання…
Натягнуті нерви, немов тятива,
Пронизує пам'ять скорбота прощання,
І сумно згасає і тепло сплива
Хвилина мовчання…
І подвиги мужні і дружнє плече,
І роки надій, перемог, сподівання,
І серце сльозою нараз опече
Хвилина мовчання….
Встають побратими, відважні бійці,
І знов закіпає та битва остання….
Вона, як сивина, вона , як рубці,
Хвилина мовчання…
(Хвилина мовчання. Звучить пісня «Журавлі»)
Десь там, в історії, гудуть фронти,
Клекоче пеклом знавісніла битва….
Солдаток плач, й скорбота сироти,
І матерів свята молитва.
За тих синів, що не вернулись з бою,
Сміливо йшли в останню штикову,
Десь там під Ржевом чи під Лозовою
Й навіки падали в траву..
Десь там, в історії…
Та кров холоне й нині,
В зажурі вічній наші матері…
Я хочу щастя милій Україні,
Я хочу миру на моїй землі!
(Звучить спокійна мелодія, потім звуки артилерії, тривожна музика)
… І мир був. Проходили роки, змінювались покоління. Та ніхто його не помічав,до нього звикли як до сонця, що сходить щодня, як до власного дихання і серцебиття. Всім здавалося, що війна залишилась в минулому. Та біда знову прийшла на нашу землю, звідки не чекали. «Гарант безпеки» України порушив міжнародні домовленості.
Путін анексував Крим і розв’язав війну з Україною – неоголошену, підлу, терористичну, гібридну - справжню. Гинуть люди – і це справжня війна.
На тлі глобальної руйнації і щоденних смертей ми стаємо свідками локальних конфліктів між росіянами і українцями, їх уявлення про свободу і демократію.
Під обстрілами російських «градів» гинуть українські бійці, гинуть чиїсь батьки, чоловіки, сини, гинуть діти.
Сьогодні ми всі проходимо тест на патріотизм, бо горить наш дім, ллється кров.
(Звучить пісня групи «Фактор» - «Война»)
Звернення до ветеранів ІІ Світової війни:
Не впавши в боях на коліна,
Чи знали, скривавлені, ви,
Що прийде біда не з Берліна-
Удару чекати з Москви?
Чи снилося вас на розпутті
Страшної тієї війни,
Що візьме у Гітлера Путін
Пощерблений меч Сатани?
Чи відали в день Перемоги,
Що кривдам не буде кінця-
Війни світової тривоги
Постукають знову в серця.
Як і в ті буремні роки, на захист Вітчизни піднялися найкращі сини і доньки українського народу.
Письменник із Тернополя Борис Гуменюк – один із добровольців, що з червня служить у батальйоні «Азов», ініціатор створення батальйону «Азов -Січ». Від початку свого перебування в «Азові» Борис Гуменюк веде он-лайн щоденник, в якому повідомляє про новини з місця бою, пише вірші. Уривки з цього щоденника ми і пропонуємо:
«Час на війні – це щось таке, що йде зовсім по-іншому. Він не вимірюється ані годинником ані календарем. Бодай тому, що вимірюється життям твоїх товаришів. Оцих матюкливих, іноді трохи зляканих, але таких-таких пацанів, що кожного з них хочеться собою прикрити.
Зрештою, - все вимірюється твоїм власним життям. Та що там час мить усе вирішує у цій столітній війні. Мить вирішує, хто стріляє першим, хто житиме…
Їхній підрозділ ніс бойове чергування на околиці Маріуполя… Вони саме патрулювали приватний сектор, коли пролунав постріл. Бійця повело і він тихо приліг на землю, наче перепочити… В кишенях заплямованого кров'ю одягу, який довелося розрізати ножем, поряд з Ісусом знайшли оцей списаний аркуш… Цей списаний аркуш з кишені пораненого бійця – розірвав мені душу. То нехай і вам розірве».
Ми лежали в холодній землі
Ми сто років сиділи у схроні
Я пропав би в цій повній імлі
Якби не твої долоні
Ми забули свої голоси
Ми ставали схожі на тишу
Я щоночі у бога просив
Щоб мене не залишив
Ми були глухі і німі
Якби не твої губи
Які у цій повній пітьмі
Шепотіли мені «любий»
Я дивився в очі землі
В її чорне люстерце
Я вже бачив там свою смерть
Якби не твоє серце
Ми лежали на вогкому дні
Нас їли наші могили
Ти крізь ніч озивалась мені
Говорила мені «милий»
Ми довго сиділи в землі
Ми втратили очі
Ми спали на битому склі
Вічного дня як ночі
Ми вийшли зі своїх могил
Ми розправили крила (плечі)
Ми потужним помахом крил
Залишили свої могили
(повертаємось в гнізда лелечі)
Ми вийшли зі своїх темниць
Ми хочемо сонця і волі.
Ми кажемо вам усім:
Доволі. Доволі. Доволі.(Звучить пісня «Повертайся живим»)
Прощай
Прощай, невмивана Росіє,
Піди помийся врешті-решт;
Кров на руках твоїх пляміє,
Якою сходив Будапешт.
Явила Польщі хижий норов,
Псевдозаступнице слов'ян,
Коли твій обер-кат Суворов
Карав на горло варшав’ян.
Грабунок маєш за звитягу,
Підлота – твій природний стан.
Ти танки кидала на Прагу,
Ічкерію, Афганістан…
Тепер запрагла України,
Знов тягнеш нас у царство тьми.
Ти не пробачила провини,
Що гідні ми і вільні ми.
Звеш нас презирливо «укропи»,
Живеш без честі і стида,
Та ми є часткою Європи,
А ти – споконвіків орда.
Ми- пранарод, не безлика юрма.
В імені матері, в імені сина.
Ти –Україна і я Україна.
Іншої долі нам в світі нема!
Росіяни –брати під час боротьби з фашизмом, а нині кляті вороги.
Зона АТО – епіцентр бойових дій.
Ми закликаємо всіх пам’ятати про спільне минуле та шукати компроміси в спільному майбутньому.
В ці дні хай єднає нас думка єдина,
Ми зло в нашім домі долали не раз.
Все треба зробить, щоб жила Україна –
Незалежна і вільна ,- це Божий наказ! (всі разом)
Захисникам Вітчизни, полеглим і живим – присвячуємо урок пам'яті та шани.
Мета і завдання: поглибити знання учнів про героїчне минуле українського народу; зміцнювати почуття патріотизму; виховувати національну свідомість; виховувати свідомих і патріотичних громадян України, формувати світогляд школярів відповідно до європейських та загальнолюдських цінностей; виховувати миролюбні прагнення та почуття взаємоповаги на принципах демократії та свободи;
звітувати про результати проекту «Наші односельці в роки другої світової війни».
Обладнання: національна символіка, квіти, свіча, написи «Визволення України», «Ніхто крім нас».
Хід заходу
Вчитель:
В ці дні ми відзначаємо 70-ту річницю визволення України від німецько-фашистських загарбників. 70 років відділяють нас від тих кровопролитних і страшних боїв, що відбувалися в Україні і в нашому селі. В кожному селі, містечку, місті України є пам’ятник невідомому солдату, що схилив свою голову в скорботі, а біля нього – могильні плити з прізвищами полеглих. Молоді, старі, українці, білоруси, росіяни, узбеки та ін. – пам’ятаймо про них, цінуймо той мир, який вони захистили. Адже їх – майже 10 млн.
Сьогодні Україна переживає нелегкі часи. Ми всі відчуваємо на собі тяжкий подих війни зі Сходу. Там – наші хлопці, українці, громадяни нашої країни, найсвідоміші, наймужніші, найчесніші люди – воїни, волонтери, медики.
Саме їм - захисникам Вітчизни , полеглим і живим, ми хочемо присвятити свій виступ, а вас, шановні глядачі, ми просимо бути уважними і щирими у своїх почуттях.
Жовтень чарує нас не лише різнокольоровим листям, а й славетною подією – звільненням України від німецько-фашистських загарбників.
Велика Вітчизняна війна – визвольна війна проти фашистської Німеччини, складова частина II Світової війни 1939-1945 рр. почалася після нападу Німеччини. План нападу Німеччини на Радянський Союз мав назву «Барбаросса» (на честь жорстокого германського імператора Ф. Барбаросси). Ця назва визначає характер війни як жорстокий, винищувальний, руйнівний. Та виконання цього плану було зірване героїчною боротьбою нашого народу.
1 вересня 1939 р. о 14 год. 45 хв. залпи німецького броненосця «Шлезвіг-Гольштейн» по польському кордоні на косі Вестер-плятте розпочали II Світову війну. (Гул літаків, залпи артилерських вибухів, свист куль).
22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. Близько 4 години ранку фашистська авіація завдала удару по радянських містах і важливих стратегічних пунктах. Війська вермахту перейшли радянський кордон.
Все почалося з грому небесного
Такого жорстокого, такого нечесного.
Із ненависного, злісного грому,
Який на світанку вигнав із дому.
А небо світле закрили чорні хрести!
Господи, Боже! Якщо ти є, захисти!
Крізь руки у двір гусенята малі…
І кров на травиці… І кров на землі…
І шипить у ставку гаряче залізо,
І полум'я дике шугає над лісом…
І мама мовчазно-бліді, мов стіна…
І тато поволеньки кажуть: «Війна»…
У кожного солдата був перший бій. Він, це бій, на все життя, і в очікуванні його до людини приходить істина. Прозріння, усвідомлення себе і свого місця на землі. «Коли я побачив убитих – і ворогів, і наших бійців, скирти трупів – мені більше не захотілося воювати. Ніколи…» - так пише А. Буковський, учасник війни, кінорежисер .
В червні-серпні 1941 року з України мобілізовано 2 млн. осіб, на воєнний лад було перебудовано народне господарство. Евакуйовано майже 4млн. робітників, селян, більше 500 підприємств, колгоспи, радгоспи, установи. Знищувалося усе, що не могли вивезти у тил.
Та гітлерівська Німеччина і її керівництво наш народ недооцінила. Вистояти і перемогти могло лише згуртоване, об'єднане спільністю інтересів і мети суспільство. Ті ж глибинні витоки патріотизму, що й на фронті, народжували масовий трудовий героїзм людей, які працювали в тилу, забезпечуючи фронт усім необхідним для розгрому ворога.
Свій величезний внесок у перемогу зробило мистецтво – джерело, з якого живилась велич і сила народного духу. В перші години війни була написана пісня «Священна війна», яка стала воістину народною, стала гімном для всіх радянських людей. Її співали і на фронті, і в глибокому тилу, вона лунала і по інший бік фронту, в фашистських таборах.
(Зв. Пісня «Священна війна»).
Звільнення України стало можливим після кровопролитних і жорстоких, але вдалих битв – Сталінградської, Курської, та битви за Дніпро.
Народна мудрість свідчить: «Герої живуть доти, поки про них пам'ятають». Наша з вами головна задача - зберегти в пам'яті прийдешніх поколінь подвиг нашого народу в роки ІІ світової війни.
Найстаріше покоління киян до цього часу згадує про те, як восени 43-го після форсування Дніпра вода у ньому була червона від крові цілий тиждень. А берег був завалений тілами загиблих воїнів.
Сталін наказав звільнити Київ за будь-яку ціну до Жовтневих свят. Не виконати наказ було неможливо.
Те, що життя українців, як і взагалі людей, для Сталіна нічого не значило - відомий факт. Фронтами гуляв злочинний міф про «изменников-украинцев», що автоматично робило винними всіх чоловіків,які мали нещастя залишитися на окупованих територіях. То ж життя новобранців стало розмінною монетою для швидкого просування вперед. І, це при тому, що арміями на Букрині командували стовідсотково українці – К.Москаленко (40-а), П. Рибалко (3-тя танкова), М.Ватутін – командувач фронту.
Виконуючи наказ Сталіна, восени 43 року радянські війська підійшли до Дніпра. Війська 1-го Українського фронту захопили 9 плацдармів. Два з них –Букринський і Лютізький – стали основними при визволенні міста. Початковий задум головнокомандувача фронтом Миколи Ватутіна був такий: звільнити Київ з Букринського плацдарму. Але, тільки-но перші танки переправились через Дніпро, стало зрозуміло, що ця місцевість, де були пісок і яри, зовсім не підходить для військової техніки.
У зв’язку з новими обставинами було прийняте інше рішення: провести перегрупування військ з Букрина на Лютіж, але зробити це в секретному режимі. Танками необхідно було перепливти Дніпро і Десну за 1 ніч. Ця фантастична операція пройшла блискуче, німці так і не збагнули, що сталося. А в цей час на Букрині залишились армії, які повинні були імітувати бурхливу підготовку до наступу. Для цього були зроблені спеціальні макети танків, використовувались димові завіси для того, щоб противник не міг розгледіти, що насправді відбувається. Обдурити фашистів вдалося, на Букрин вони кинули всі свої сили. Але 40, 47 та 27 армії фактично стали заручниками на цьому плацдармі і весь удар прийняли на себе. Ветерани війни, яким пощастило вижити в цьому букринському пеклі, казали так: «Плацдарм був фальшивий, а смерть-справжня».
У ході битви за Дніпро рішенням Ставки Воронезький фронт було перейменовано на 1-й Український. Сталін, можливо, вирішив зіграти на національних почуттях українців і мобілізувати їх перед вирішальною битвою.
Дані про те, скільки бійців загинуло на Букринському плацдармі, довго не розголошувалися. Тільки нещодавно науковці музею війни змогли розповісти страшні цифри: на Букрині загинуло 260 тисяч радянських бійців і 40 тисяч німців. Загальні втрати під час боїв за Київ становили понад 400 000 убитими. І до тепер науковці знаходять останки солдат, яких десятками років розшукували рідні. Такою була ціна визволення Києва.
Згадую рік сорок третій,
Юність солдатську свою,
Що пронеслась на лафеті
В смертнім , кривавім бою.
Бачу Славутича кручі
Мінами зритий плацдарм,
В лозах окопи сипучі….
Чую могутній удар.
Хвилі, що гупають глухо
В берег невпинно, що мить….
Глухнуть від вибухів вуха,
Серце в напрузі щемить.
Чую, як гнівом клекоче
Грізний слав'янський потік
Ворога скинути хоче
З круч непокірних навік.
Силу усяк відчуває сивого батька –Дніпра-
І над рікою лунає воїнів грізне – «Ура!»
Наше село Новий Стародуб майже 2,5 роки було окуповане фашистами.
У вересні 1943 року новостародубці вже чули наближення фронту.
17 жовтня 1943 року 10 радянських танків Т-34 прорвалися через село Зелене до нашого, тут вони розділилися: одна група дійшла до Олімпіадівки, а друга – до Червоносілля. Щось , мабуть, не розрахували танкісти, всі танки були підбиті.
18 жовтня наші війська вступили в Новостародуб і зайняли оборону по лівому березі Інгульця. З цього дня Новий Стародуб став на 45 днів фронтовим.
8 (107) Гвардійська Червонопрапорна ордена Суворова Первомайська повітряно-десантна дивізія під командуванням генерал-майора Богданова зайняла оборону від Пустельниково до Скель, а від Скель до Олександрівки розташувалась 36 Гвардійська Червонопрапорна орденів Суворова і Кутузова ІІ ступенів дивізія під командуванням Героя Радянського Союзу Денисенка.
Дії обох цих дивізій підтримував 5-й механізований корпус 5-ї танкової армії під командуванням генарал-майора Скворцова Бориса Михайловича.
По ліву сторону Інгульця люди раділи визволенню, а по праву –німці шаленіли, не дозволяли жителям переховуватися. Багатьох вигнали жити в с. Головківку, люди змушені були жити в сараях, погребах, дуже хворіли, не вистачало продуктів.
Та ось настало 5 грудня 1943 року. Рано-вранці загриміла наша артилерія-знамениті «катюші», а потім радянські бійці пішли в атаку. Не витримали фашисти і почали відступ в напрямку Головківки і Нової Праги.
В жорстокому бою за село загинуло 576 воїнів. Це були люди різних національностей, але в тяжку воєнну годину всі народи об’єднались, щоб звільнити свою землю від фашизму.
З нашого села на війну пішли 1588 чоловік, загинули 851.
Наші земляки Ткаченко Платон Петрович і Погорілий Семен Олексійович стали Героями Радянського Союзу.
Так закінчився страшний окупаційний період села Новий Стародуб з серпня 1941 - днем визволення 5 грудня 1943 року.
Після визволення Києва було звільнено Правобережжя, а потім і вся територія України. Бої були кровопролитними, ряд місцевостей переходив з рук в руки по кількості разів.
В результаті великих боїв радянські війська здійснили 35 наступальних операцій. Внаслідок Корсунь-Шевченківської операції 24 січня -17 лютого 1944 року було оточено 10 дивізій противника.
Наступ весною 1944 року на Півдні став вирішальним: звільнено Миколаїв, Одесу, всю Правобережну Україні, Крим. 9 травня 1944 року звільнено західні області України. Восени була проведена Східно-Карпатська наступальна операція. 8 жовтня було звільнено від фашистів останній населений пункт України-селище Лавочне Дрогобицької (нині Львівської )області. 28 жовтня визволено Ужгород – останній населений пункт у межах сучасних кордонів України. Таким чином, в результаті проведення наступальних операцій (4-ма Українськими фронтами) було звільнено Україну від німецько-фашистських загарбників.
І знов біля братської тихо стою,
І спогад приходить, мов тихе зітхання,
Пливе, наче вічність, здобута в бою,
Хвилина мовчання…
Натягнуті нерви, немов тятива,
Пронизує пам'ять скорбота прощання,
І сумно згасає і тепло сплива
Хвилина мовчання…
І подвиги мужні і дружнє плече,
І роки надій, перемог, сподівання,
І серце сльозою нараз опече
Хвилина мовчання….
Встають побратими, відважні бійці,
І знов закіпає та битва остання….
Вона, як сивина, вона , як рубці,
Хвилина мовчання…
(Хвилина мовчання. Звучить пісня «Журавлі»)
Десь там, в історії, гудуть фронти,
Клекоче пеклом знавісніла битва….
Солдаток плач, й скорбота сироти,
І матерів свята молитва.
За тих синів, що не вернулись з бою,
Сміливо йшли в останню штикову,
Десь там під Ржевом чи під Лозовою
Й навіки падали в траву..
Десь там, в історії…
Та кров холоне й нині,
В зажурі вічній наші матері…
Я хочу щастя милій Україні,
Я хочу миру на моїй землі!
(Звучить спокійна мелодія, потім звуки артилерії, тривожна музика)
… І мир був. Проходили роки, змінювались покоління. Та ніхто його не помічав,до нього звикли як до сонця, що сходить щодня, як до власного дихання і серцебиття. Всім здавалося, що війна залишилась в минулому. Та біда знову прийшла на нашу землю, звідки не чекали. «Гарант безпеки» України порушив міжнародні домовленості.
Путін анексував Крим і розв’язав війну з Україною – неоголошену, підлу, терористичну, гібридну - справжню. Гинуть люди – і це справжня війна.
На тлі глобальної руйнації і щоденних смертей ми стаємо свідками локальних конфліктів між росіянами і українцями, їх уявлення про свободу і демократію.
Під обстрілами російських «градів» гинуть українські бійці, гинуть чиїсь батьки, чоловіки, сини, гинуть діти.
Сьогодні ми всі проходимо тест на патріотизм, бо горить наш дім, ллється кров.
(Звучить пісня групи «Фактор» - «Война»)
Звернення до ветеранів ІІ Світової війни:
Не впавши в боях на коліна,
Чи знали, скривавлені, ви,
Що прийде біда не з Берліна-
Удару чекати з Москви?
Чи снилося вас на розпутті
Страшної тієї війни,
Що візьме у Гітлера Путін
Пощерблений меч Сатани?
Чи відали в день Перемоги,
Що кривдам не буде кінця-
Війни світової тривоги
Постукають знову в серця.
Як і в ті буремні роки, на захист Вітчизни піднялися найкращі сини і доньки українського народу.
Письменник із Тернополя Борис Гуменюк – один із добровольців, що з червня служить у батальйоні «Азов», ініціатор створення батальйону «Азов -Січ». Від початку свого перебування в «Азові» Борис Гуменюк веде он-лайн щоденник, в якому повідомляє про новини з місця бою, пише вірші. Уривки з цього щоденника ми і пропонуємо:
«Час на війні – це щось таке, що йде зовсім по-іншому. Він не вимірюється ані годинником ані календарем. Бодай тому, що вимірюється життям твоїх товаришів. Оцих матюкливих, іноді трохи зляканих, але таких-таких пацанів, що кожного з них хочеться собою прикрити.
Зрештою, - все вимірюється твоїм власним життям. Та що там час мить усе вирішує у цій столітній війні. Мить вирішує, хто стріляє першим, хто житиме…
Їхній підрозділ ніс бойове чергування на околиці Маріуполя… Вони саме патрулювали приватний сектор, коли пролунав постріл. Бійця повело і він тихо приліг на землю, наче перепочити… В кишенях заплямованого кров'ю одягу, який довелося розрізати ножем, поряд з Ісусом знайшли оцей списаний аркуш… Цей списаний аркуш з кишені пораненого бійця – розірвав мені душу. То нехай і вам розірве».
Ми лежали в холодній землі
Ми сто років сиділи у схроні
Я пропав би в цій повній імлі
Якби не твої долоні
Ми забули свої голоси
Ми ставали схожі на тишу
Я щоночі у бога просив
Щоб мене не залишив
Ми були глухі і німі
Якби не твої губи
Які у цій повній пітьмі
Шепотіли мені «любий»
Я дивився в очі землі
В її чорне люстерце
Я вже бачив там свою смерть
Якби не твоє серце
Ми лежали на вогкому дні
Нас їли наші могили
Ти крізь ніч озивалась мені
Говорила мені «милий»
Ми довго сиділи в землі
Ми втратили очі
Ми спали на битому склі
Вічного дня як ночі
Ми вийшли зі своїх могил
Ми розправили крила (плечі)
Ми потужним помахом крил
Залишили свої могили
(повертаємось в гнізда лелечі)
Ми вийшли зі своїх темниць
Ми хочемо сонця і волі.
Ми кажемо вам усім:
Доволі. Доволі. Доволі.(Звучить пісня «Повертайся живим»)
Прощай
Прощай, невмивана Росіє,
Піди помийся врешті-решт;
Кров на руках твоїх пляміє,
Якою сходив Будапешт.
Явила Польщі хижий норов,
Псевдозаступнице слов'ян,
Коли твій обер-кат Суворов
Карав на горло варшав’ян.
Грабунок маєш за звитягу,
Підлота – твій природний стан.
Ти танки кидала на Прагу,
Ічкерію, Афганістан…
Тепер запрагла України,
Знов тягнеш нас у царство тьми.
Ти не пробачила провини,
Що гідні ми і вільні ми.
Звеш нас презирливо «укропи»,
Живеш без честі і стида,
Та ми є часткою Європи,
А ти – споконвіків орда.
Ми- пранарод, не безлика юрма.
В імені матері, в імені сина.
Ти –Україна і я Україна.
Іншої долі нам в світі нема!
Росіяни –брати під час боротьби з фашизмом, а нині кляті вороги.
Зона АТО – епіцентр бойових дій.
Ми закликаємо всіх пам’ятати про спільне минуле та шукати компроміси в спільному майбутньому.
В ці дні хай єднає нас думка єдина,
Ми зло в нашім домі долали не раз.
Все треба зробить, щоб жила Україна –
Незалежна і вільна ,- це Божий наказ! (всі разом)
Немає коментарів:
Дописати коментар